Моя війна
закінчиться
разом зі мною
Про дитинство під обстрілами
і спогади, які не стали минулим.
Автобіографічна повість Євгена Якименка про події на околицях Донецька — очима ще юного на той час автора.
Коли війна стає
частиною повсякдення.
Околиці Донецька. 2014–2015 роки. У цій автобіографічній повісті Євген Якименко розповідає про події, свідком яких став у юному віці.
- Автор
- Євген Якименко
- Жанр
- Автобіографічна повість
- Мова
- Українська
Хто згадає, якщо, крім нас,
тут більше нікого нема?
ЄВГЕН ЯКИМЕНКО · З ПОВІСТІ
Перші сторінки
УРИВОК ІЗ ПОВІСТІІ ржаві санчата прогризали товщу сірого снігу, що лежав на землі крупними пластами, почорнілими від кіптяви. Його хрускіт під ногами трохи притишував глухий, глибокий рев канонади, що лунав зі східної околиці міста. Укриті білою ковдрою дерева застигли в моменті, ніби прислухаючись до чогось. Здавалося, що надія облишила їх, кинувши напризволяще.
Я йшов крок за кроком, тягнучи за собою санчата, на яких багажною гумою були зафіксовані чотири бутлі з водою. Із кожним метром їхня вага ніби збільшувалася вдвічі. Таке відчуття було зумовлене тим, що вулиця Лісова, на якій ми жили, мала чималий перепад висот.
Проте половину шляху було вже подолано. Метрів за п’ятдесят, десь там, у тумані, замаячив кам’яний паркан літнього табору. «Треба перепочити», — проговорив я до себе і кинув мотузку на землю.
Продовжити читанняЗгорнути уривок+
Гуркотіння крупнокаліберного кулемета розбавили поодинокі прильоти мінометних мін, але вони не привертали моєї уваги. Спершись на санчата, я вдивлявся вглиб парку. Бідні акації, що поневолі стали свідками цього кривавого абсурду, безмовно стояли, розкинувши гілля. Природа наділила їх шипами, що мали б захищати від будь-якої потенційної небезпеки. Однак вона не передбачила, що найбільшими їхніми ворогами стануть уламки снарядів і людське бажання вижити, від яких ніякі шипи не врятують.
По той бік вулиці, навпроти парку, тягнулися одноповерхові будинки. Більшість із них була покинута, і лише з деяких димарів здіймалися клуби густого й чорного як смола диму.
Я перевів погляд на домівку поряд зі мною. Паркан із профнастилу був понівечений близьким розривом, а деякі його секції зняли мародери, що пробралися всередину кілька місяців тому. Сам будинок теж зазнав чималих ушкоджень. Лицьовий бік із силікатної цегли був весь у вибоїнах і нагадував радше поверхню Місяця. Замість вибитого ударною хвилею скла вікна затуляли листи ОСБ, хоча через них усе одно задувало сніг. Частина шиферу, яким був перекритий дах, з’їхала донизу, оголивши горище.
Біля ґанку лежали речі, не потрібні ані власникам, що покинули цей дім похапцем, ані місцевим мародерам. Серед них — кімнатна пальма, яку, найімовірніше, просто забули взяти із собою. Покрита снігом і попелом, вона похилилася до землі, так і не дочекавшись своїх господарів...
Я поправив один із бутлів, що всю дорогу так і рвався з’їхати із санчат і впасти. Багажна гума не мала гачка, тому таке кріплення було не найнадійнішим. Узявши мотузку, щосили потягнув за неї, намагаючись зрушити сани з місця. Через декілька секунд удавлена в пухкий сніг теліга піддалася й рушила.
Історія, яку можна
тримати в руках.
Моя війна закінчиться разом зі мною
Євген Якименко
Ціна та спосіб замовлення з’являться тут після уточнення.